Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 жовтня 2016 року Справа № 927/468/16

Вищий господарський суд України у складі: суддя Львов Б.Ю. - головуючий, судді Палій В.В. і Селіваненко В.П.,

розглянувши касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Чернігівобленерго", м. Чернігів,

на рішення господарського суду Чернігівської області від 14.06.2016

та постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.07.2016

зі справи № 927/468/16

за позовом публічного акціонерного товариства "Чернігівобленерго" (далі - Товариство)

до Чернігівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі - Відділення), м. Чернігів,

третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2.), м. Чернігів,

про визнання недійсним та скасування рішення,

за участю представників:

позивача - Ширай К.А.,

відповідача - Максименко А.П.,

третьої особи - не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

Товариство звернулося до господарського суду Чернігівської області з позовом про визнання недійсним та скасування рішення адміністративної колегії Відділення від 10.03.2016 № 41-рк "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу" (далі - Рішення АМК).

Рішенням господарського суду Чернігівської області від 14.06.2016 (суддя Фетисова І.А.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.07.2016 (колегія суддів у складі: Гончаров С.А. - головуючий суддя, судді Скрипка І.М., Іоннікова І.А.), в задоволені позову відмовлено.

Прийняті зі справи судові рішення з посиланням, зокрема, на приписи статті 59 Закону України від 11.01.2001 № 2210-ІІІ "Про захист економічної конкуренції" (далі - Закон № 2210) та пункту 5.1 Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, затвердженої розпорядженням Антимонопольного комітету України від 05.03.2002 № 49-р і зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 01.04.2002 за № 317/6605 (далі - Методика), мотивовано відсутністю передбачених законодавством підстав для визнання недійсним Рішення АМК.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Товариство просить рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів зі справи скасувати внаслідок їх прийняття з порушенням норм матеріального і процесуального права та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши представників позивача та відповідача, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями зі справи встановлено, що:

- Рішенням АМК:

визнано, що Товариство за результатами діяльності у 2015 році та січні-лютому 2016 року займало монопольне (домінуючи) становище на ринку послуг з постачання електроенергії за регульованим тарифом у межах власних мереж з часткою 100 % у територіальних межах Чернігівської області (пункт 1);

визнано, що бездіяльність Товариства, яка полягала в неукладенні із ОСОБА_6 договору про користування електричною енергією на підставі його заяви від 27.05.2015 всупереч вимогам чинного законодавства в сфері енергетики, є порушенням, передбаченим пунктом 2 статті 50, частиною першою статті 13 Закону № 2210, у вигляді зловживання монопольним становищем на ринку постачання електроенергії за регульованим тарифом у межах власних мереж, яке призвело до ущемлення інтересів споживача і було б неможливим за умови існування значної конкуренції на ринку (пункт 2);

- за вчинення зазначеного порушення на Товариство накладено штраф у розмірі 68 000 грн. (пункт 3);

- 27.05.2015 ОСОБА_2 (заявник) звернувся до Товариства із заявою щодо укладення договору на користування електричною енергією та надав копії документів, необхідних для його укладення;

- у відповіді від 25.06.2015 № 551-Д Товариство зазначило, що заява, подана ОСОБА_6, не містить інформації, про який об'єкт та за якою адресою йдеться у заяві, що містить прохання укласти договір про користування електричною енергією. Товариство повідомило заявникові, що 06.04.2015 та 29.05.2015 від ОСОБА_7 надійшли заяви з проханням укласти договір про користування електричною енергією для електрозабезпечення приміщень за адресою: АДРЕСА_1 і пояснило, що одночасне укладання двох договорів стосовно одного й того самого об'єкта не передбачено чинним законодавством, у зв'язку з чим їм необхідно визначити одного власника або користувача об'єкта, який має намір укласти договір про користування електричною енергією з Товариством;

- актом позивача від 24.11.2014 зафіксовано заміну засобу обліку у побутового споживача ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_1; актом від 25.02.2015 № 013554 про пломбування та проведення робіт в електроустановках побутового споживача ОСОБА_2 зафіксовано контрольний огляд приладу обліку;

- у технічних умовах від 15.11.2000 № ЧН-683/200 зафіксовані технічні характеристики електропостачання та зазначено найменування об'єкта - приватний будинок ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 а у заявці-зобов'язанні від 28.11.2000 ОСОБА_2 просив приєднати до електромереж належну йому електроустановку і відкрити на його ім'я особовий рахунок за користування електроенергією за згаданою адресою; проведеним оглядом електроустановки житлового будинку встановлено, що електроустановка виконана у відповідності до схеми та відповідає вимогам ПУЕ, всі необхідні документи наявні;

- відповідно до сформованої позивачем квитанції на оплату послуг електропостачання за вересень 2014 року Товариством присвоєно особовий рахунок 285/138 побутовому споживачу ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1;

- Деснянським районним судом міста Чернігова встановлено обставини ненадання позивачем ОСОБА_6 підписаного договору про користування електричною енергією саме на підставі його заяви від 27.05.2015 та прийнято рішення від 23.10.2015 зі справи (№ 750/5658/15-ц, провадження № 2/750/2106/15), що набрало законної сили, яким було визнано неправомірним ненадання ОСОБА_6 підписаного договору про користування електричною енергією та зобов'язано Товариство надати ОСОБА_2 підписаний договір про користування електричною енергією за адресою: АДРЕСА_1

- на виконання рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 23.10.2015 Товариство засобами поштового зв'язку направило ОСОБА_2 проекти договорів про користування електричною енергією із супровідними листами від 25.12.2015 № 14/11364, від 30.12.2015 № 01/11451, від 21.01.2016 № 14/660;

- 15.01.2016 головним державним виконавцем Центрального відділу виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції винесено постанову про закінчення виконавчого провадження за виконавчим документом щодо зобов'язання Товариства надати ОСОБА_2 підписаний договір про користування електричною енергією за адресою: АДРЕСА_1 у зв'язку з фактичним виконанням рішення в повному обсязі;

- на момент судового розгляду даної справи договір не підписаний (через недоліки в оформленні проектів договорів з боку позивача);

- 01.02.2016 ОСОБА_2 направив до позивача скаргу, в якій виклав непогодження з оформленням направлених йому договорів про користування електричною енергією;

- 18.02.2016 листом № Д-30/01/06 Д-47/01-06 Товариство наголосило на тому, що відносини між споживачами електричної енергії та енергопостачальниками регулюються Правилами користування електричною енергією, згідно з якими споживання електричної енергії здійснюється на підставі договору про користування електричною енергією, укладеного між споживачем і енергопостачальником, що розробляється енергопостачальником згідно з Типовим договором про користування електричною енергією. Товариство вказувало на те, що сторони не мають права відступати від змісту типового договору, а в разі незгоди сторони із змістом договору складається протокол розбіжностей;

- 22.02.2016 ОСОБА_2 надав позивачу заяву-протокол розбіжностей, а 01.03.2016 листом № 213-Д позивач повідомив заявника, що подана заява-протокол розбіжностей не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки вона складається в 2-х примірниках та направляється іншій стороні в 20-денний термін з моменту отримання договору, а, отже, не може бути ним врахована для врегулювання розбіжностей при укладенні договору про користування електричною енергією;

- Товариство листом 04.01.2016 № 28/14 на вимогу Відділення від 25.12.2015 з посиланням на справу № 02-05/41-2015 повідомило про направлення 30.12.2015 ОСОБА_2 двох екземплярів підписаного та скріпленого печатками зі сторони Товариства договору; за станом на 04.01.2016 ОСОБА_2 підписаний екземпляр договору не повернув;

- у Рішенні АМК відсутня оцінка Відділенням примірників направлених позивачем відповідачу проектів договорів.

Статтею 1 Закону № 2210 встановлено, що економічна конкуренція (конкуренція) - це змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку; монополізація - досягнення суб'єктом господарювання монопольного (домінуючого) становища на ринку товару, підтримання або посилення цього становища.

Згідно з частиною першою статті 12 Закону № 2210 суб'єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо: на цьому ринку у нього немає жодного конкурента; не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів для доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин.

За приписами пункту 2 статті 50 Закону № 2210 зловживання монопольним (домінуючим) становищем є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції.

Частиною першою статті 13 Закону № 2210 встановлено, що зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

Водночас згідно з частиною другою статті 7 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" до повноважень саме Антимонопольного комітету України та його територіальних органів належать, зокрема:

- розгляд заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та проведення відповідних розслідувань;

- прийняття передбачених законодавством про захист економічної конкуренції розпоряджень та рішень за заявами і справами;

- проведення дослідження ринку, визначення меж товарного ринку, а також становища, в тому числі монопольного (домінуючого), суб'єктів господарювання на цьому ринку та прийняття відповідних рішень (розпоряджень).

Стаття 19 цього Закону визначає гарантії здійснення повноважень Антимонопольним комітетом України.

Отже, господарські суди у розгляді справ мають перевіряти правильність застосування органами Антимонопольного комітету України відповідних правових норм, але не повинні перебирати на себе не притаманні суду функції, які здійснюються виключно органами Антимонопольного комітету України.

Відповідно до частини першої статті 59 Закону № 2210 підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є: неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Місцевий та апеляційний господарські суди, беручи до уваги підстави заявленого позову, з наведенням у оскаржуваних судових рішеннях необхідного мотивування, дослідивши вчинення Товариством дій з направлення проектів договорів в грудні 2015 року та в січні 2016 року на підписання третій особі, що не спростовують факту бездіяльності енергопостачальної організації саме по укладенню договору з ОСОБА_6 на підставі його заяви від 27.05.2015, а, навпаки, підтверджують можливість укладення такого договору, давши ретельну оцінку доводам і запереченням сторін та наявним доказам, дослідивши зміст Рішення АМК стосовно обставин вчинення Товариством відповідних дій, дійшли обґрунтованих висновків щодо прийняття відповідачем Рішення АМК у межах наданих йому повноважень та з дотриманням приписів чинного законодавства, а тому за відсутності передбачених статтею 59 Закону № 2210 підстав для визнання оспорюваного Рішення АМК недійсним правомірно відмовили Товариству в задоволенні його позовних вимог.

Посилання скаржника на Подання № 01-пв з попередніми висновками від 22.01.2016, в якому визначено часовими межами ринку 2015 рік, тоді як у Рішенні АМК часовими межами визначено 2015 рік та січень-лютий 2016, що позивач вважає порушенням методики визначення ринку, не може братися до уваги, оскільки подання містить лише попередні висновки, тоді як Відділенням у межах своєї компетенції збільшено часові межи ринку, що й відображено в Рішенні АМК.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують висновків, викладених у оскаржуваних судових рішеннях. При цьому в частині встановлення фактичних обставин справи та переоцінки наявних доказів касаційна скарга не відповідає вимогам статті 1117 ГПК України стосовно меж перегляду справи в касаційній інстанції.

Отже, рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів зі справи відповідають встановленим ними фактичним обставинам, прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права і передбачені законом підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 1117 - 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Чернігівської області від 14.06.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.07.2016 зі справи № 927/468/16 залишити без змін, а касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Чернігівобленерго" - без задоволення.

Суддя Б.Львов

Суддя В.Палій

Суддя В.Селіваненко